Оцінюючи свого часу схеми різних підсилювачів для навушників, що виготовлялись серійно, стикнувся з наявністю у більшості моделей середнього рівня якості саме паралельного підсилювача на виході.
На мій скромний погляд, тут спрацювало два чинники.
По-перше, канонічний даймонд призначений працювати в режимі класу А, що для потрібних потужностей в навантаження виглядає меншим злом.
По-друге, Волтер Джанг, батько композитного підсилювача, доклав певних зусиль для популяризациї даймонда в якості вихідного каскаду в композиті, а за цією схемою виконано 101% вартих уваги вушних підсилювачів.
Це, звісно, стереотипи, але, вже як склалось.
Переваги є в обох схем, але, на мій погляд, трійця за Локанті простіша в реалізаціїї рукосуєм в залізі. І має менше компонентів в складі за вартий уваги розширений даймонд буфер.
Даймонд не на стільки простий, як здається на перший погляд.