Сьогодні — особливий день.
1 грудня народилися два брати, які назавжди змінили українську музику.
Дві постаті, два характеры, два таланти — Георгій і Платон Майбороди.
Унікальний випадок, коли одна родина дала Україні двох класиків, кожен з яких став символом своєї епохи.
Це історія не лише про музику.
Це історія про корені, біль, війну, талант, спадщину й мамину любов, яка буквально врятувала своїх синів із полону.
Брати народилися у співучому селі Пелехівщина на Полтавщині.
У їхній родині всі співали.
Прабатько — талановитий майстер музичних інструментів, батько Іларіон грав на всьому, що мав струни, мати Одарка співала в церковному хорі.
Майбороди росли серед музики, хоч ніхто й не планував із них «великих композиторів».
Платон у дитинстві цюлився до балалайки, Георгій — до мандоліни.
Пізніше старший брат власноруч навчив молодшого нот.
Але доля була суворою:
родина не вступила до колгоспу — і їх вигнали з рідного дому.
1941-го батька репресували.
Та попри біль і втрати, хлопці не відійшли від музики. Навпаки — загартувались.
Друга світова війна: випробування, яке могло все обірвати!
Коли почалася війна, обидва брати пішли добровольцями.
Вони пройшли крізь пекло, яке важко передати словами.
У вересні 1941-го опинилися в оточенні під Шумейковим.
Потім — полон і концтабір «Хорольська яма».
І тут історія, яка заслуговує на окремий фільм.
Їхня мама, дізнавшись, що сини в полоні, зібрала всі свої речі, всі заощадження — і викупила їх з концтабору.
Буквально забрала з обіймів смерті.
Після втечі брати знову пішли служити.
Пройшли фронти й дійшли до Німеччини.
І є чудова історія:
у зруйнованій школі Платон побачив піаніно і заграв «Місячну сонату» Бетховена.
Люди зруйнованого містечка підійшли слухати.
Вони запитали:
— Як ви можете воювати з Німеччиною, але грати музику німця?
Платон відповів:
— Ми воюємо не проти Бетховена. Ми воюємо проти фаwuзму.
У цій фразі — весь Платон Майборода.
Після війни їхні дороги розійшлися — але творили вони для одного народу
Георгій — співець української опери та симфонії
Старший брат — людина високої академічної музики.
Його надихали Шевченко, Франко, українська мелодика і національна історія.
Він створив:
• 4 симфонії,
• симфонічні поеми «Лілея», «Каменярі»,
• музику до театру й кіно,
• і головне — 4 великі опери, що стали подіями культурного життя:
— «Милана»,
— «Арсенал» (за яку отримав Шевченківську премію),
— «Тарас Шевченко»,
— «Ярослав Мудрий».
Його опери — це не просто музика.
Це українська історія, відлита в мелодію.
Георгій Майборода умів писати так, що хор у його операх звучав як голос народу. Його музика — сильна, щира, світла.
Платон — серце української пісні
Молодший брат — композитор народної душі.
Його пісні знала вся Україна.
Багато хто й досі співає їх, навіть не здогадуючись, що це — Майборода.
Він написав понад 100 пісень, серед яких:
• «Пісня про рушник» («Рідна мати моя») — перекладена 18 мовами!
• «Білі каштани»
• «Київський вальс»
• «Ми підем, де трави похилі»
• «Ти моя вірна любов»
• «Пісня про вчительку»
• «Колискова»
Його пісні виконували легенди:
Дмитро Гнатюк, Оксана Білозір, Даша Козак, Квітка Цісик, Костянтин Огнєвий.
Мелодії Платона Майбороди стали символом української ніжності та щирості.
Вони звучали в кіно, на радіо, в родинах, у школах, у маминих піснях на ніч… Це — музика, яка пахне домом.
Два брати — дві дороги. Але один спільний дар Україні
Вони мали різні стилі, різні характері, різні творчі світи.
Георгій — глибокий симфоніст.
Платон — геніальний мелодист.
Але їх єднала любов до української пісні.
Вони часто працювали поруч, у спільній кімнаті Будинку композиторів у Києві.
Прокидалися о 4-й ранку і могли грати до вечора.
Курили, сперечалися, радилися, жартували.
Жили музикою.
Коли Платон помер у 1989-му, Георгій сказав:
“У мене ніби відняли руку”.
Він пережив брата на три роки — і до останнього дня працював за роялем.
Їхня спадщина — це пісні й опери, які стали частиною нас Платон подарував нам пісні, які ми співаємо без нот.
Георгій — музику, яка звучить у залах та серцях.
Їх іменами названі хорові капели, конкурси молодих композиторів.
Їхні твори входять у шкільні програми.
Їхні мелодії — в нашій культурній ДНК.
Майбороди назавжди залишилися з нами.
У кожній маминій пісні про рушник.
У кожних весняних білих каштанах.
У кожній арії про Україну.
Пам’ятаємо. Дякуємо. Слухаємо.
У день їхнього народження хочеться сказати просто:
Дякуємо, Георгію та Платоне.
Ви навчили українця співати душею.
Ваша музика — це Україна.