Якщо дозволите, думка дилетанта, який близько пів-сторічча тому прослухав у вищі один курс з електроакустики тривалістю аж один семестр на етапі загальноінженерної підготовки.
В першому наближенні, еквівалентна електрична схема електродинамічного випромінювача виглядає якось так:
Це досить точно відповідає графікам, наведеним нижче, де паралельний контур імітує резонанс на низьких частотах, а послідовне RL коло імітує все інше вище за частотою.
Але, пильно придивившись до графіків, можна таки побачити два з половиною нюанси.
Нюанс перший: перехід до зонного режиму випромінювання. На обох графіках це "излом"(С).
І байдуже, "на 1.2кГц следсвтие воздействия солнечных лучшей на диффузор"(С), чи трохи ближче до 2 кГц на графіку динаміка з "КЗВ"(С). Обидві точки відповідні зламу пропоную вважати точками відліку для обчислення імпедансу не
F2z, як пропонував на початку теми
Святослав_, а всього лише "еф корінь з двох зет". Бо саме так в електротехніці обчислюють нуль, спричинений послідовним LR колом.
Придивившись більш пильно до графіка "без КЗВ" можемо побачити другий нюанс:
саме на частоті, відповідній значенню імпедансу в корінь з двох більшому за імпеданс на частоті переходу до зонного випромінювання, знаходиться початок "прострілу зверху".
Чому саме там, намагався пояснити коліга, покусаний кацапами, кількома дописами вище.
Що з цим робити? Теоретична електротехніка дає просту відповідь: жодні "КЗВ"(С) не потрібні, достатньо компенсувати індуктивність обмотки RC колом, паралельно котушці випромінювача, яке би утворювало полюс відповідний виміряному нулю.
От така *ня, малята. Чи я неправий? І в чому конкретно?
Вплив цього підвиверту на взаємодію випромінювача з підсилювачем то тема іншої теми.